Де творчість – там і успіх

Методика виховання

Де творчість – там і успіх

Є, на жаль, у нашій освітній діяльності упущення: то ми звертаємо посилену увагу на учнів, схильних до правопорушень, то на учнів з проблемних сімей, то на обдарованих дітей, які підтримують марку навчального  закладу на заходах вищих рівнів. А до «звичайних» учнів, які не підходять, здавалось би,  ні під яку категорію, все якось «не доходять руки». І вони самостійно, без особливої підтримки дорослих, ідуть своєю дорогою. Добре, якщо зуміють вчасно і правильно зорієнтуватися на якомусь роздоріжжі. Якщо ж без підмоги не зуміють, то потраплять у категорію «проблемних» і тільки тоді відчують на собі увагу старших. Але краще б вони ось так несподівано потрапляли в категорію «обдарованих». Створіть умови для творчості педагога та учня – і вони розкриються…

Прочитала нещодавно цікаву думку: «Якщо Учень готовий – Учитель з’являється». Можна по-різному тлумачити це висловлювання. Можна в чомусь заперечувати. Але незаперечною залишається істина: в непідготовленому ґрунті зерно не проросте. Для учня готовність до сприймання знань, до формування та розвитку умінь і навичок полягає в небайдужості. І з якого боку ми б не підходили до освіти, до навчання, повертаємось до того самого джерела – виховної парадигми.

Критерії ефективності системи виховної роботи навчального закладу є еталонами, які передбачають високий рівень її функціонування й результативності та відповідають вимогам суспільства на сучасному етапі його розвитку. Їх можна об’єднати в три групи: високий рівень управління системою виховної роботи, який забезпечує досягнення найоптимальнішого за певних умов результату; високий рівень функціонування системи виховної роботи, який обумовлює успішне виконання завдань, поставлених перед навчальним закладом; високий рівень вихованості учнів, їх готовності до самостійного життя та праці.

Цим критеріям виховна робота відповідатиме тільки тоді, коли в навчальному закладі вихованням буде пронизане все: від порога, убиральні – і до вищої математики. Кожен, хто тут працює чи навчається, має відчувати виховну систему, а себе – невеликою деталлю в механізмі її дії. Ця система має бути добре продумана методично й технологічно. Хаотичність і сумбурність у виховній роботі недопустимі, планування задля самого планування (бо «так треба», бо «вимагають») – теж. Методика – ось фундамент. Але не методика із закостенілими постулатами та вимогами, а методика, що передбачає творчість на кожному елементі виховної системи.  Тому керівництво навчального закладу повинно усвідомлювати величезну роль, величезне значення методичного супроводу навчально-виховної діяльності.

Прийнято вважати, що заступник директора з виховної роботи – і є «головним методистом» у цьому підрозділі. Але практично це не завжди так. Заступнику хоча би могти вчасно реагувати на щоденну вхідну кореспонденцію – «відписуватися», аби документально підтвердити свою «відповідність займаній посаді». Адже для «перевіряючих» важливо, аби була в порядку документація і забезпечувалась участь у заходах, спущених згори.  А що там робиться «всередині», добре дітям чи не дуже в системі з таким «демократичним» управлінням, – мало кого обходить. Тому мати в навчальному закладі здібного, творчого методиста з виховної роботи – це великий плюс для самого закладу і велике полегшення для всього колективу, якщо це тільки піддається розумінню тих, хто за своїм статусом мав би те розуміти. Відрадно, що деякі педагогічні вузи вже дійшли до такого висновку і відкривають спеціальність «методист з виховної роботи».

Ця преамбула дана для того, щоб пояснити, чому у своїй практиці так багато місця відводжу саме методиці виховної роботи. Система виховної роботи має бути методично обґрунтована і такою, щоб сприяти реалізації кожної особистості. Велика роль при цьому відводиться учнівському самоврядуванню. Різноманітність його форм зайвий раз підтверджує, що тут є велике поле творчості. Проте мати ідею – це мало. Потрібен «штовхач» тієї ідеї.  Ідеальний варіант – коли весь педагогічний колектив є командою однодумців. Але так не буває. Тому важливо ідейному лідеру мати бодай невеличке коло прихильників і помічників з числа дорослих.  А учні у своїй більшості за цікавою ідеєю завжди підуть.

Переконливим є досвід залучення всіх учнів до організації власного життя через діяльність парламентських комітетів, самоврядування навчальних груп, Ради гуртожитку, а також досвід співпраці з адміністрацією навчального закладу, педагогами, батьками, громадськими організаціями, соціальними партнерами.

Завдяки  існуванню такої складної системи залежностей відбувається об’єднання учнівського колективу, перетворення його на єдиний цілеспрямований організм. Стимулом дій цього організму стає усвідомлення кожним учнем своєї відповідальності за життя спільноти або, як ми називаємо в нашому колі, «родини». Весь колектив (навіть колишні випускники та працівники, з якими відбувається спілкування через Інтернет) справді стає для учня родиною.  Добре продумана методика допомагає виявляти здібних, цікавих учнів не тільки серед тих, хто вже має певні досягнення, а й серед «звичайних» і навіть серед тих, кого вважають «проблемними». Якщо в непростий підлітковий вік  зорієнтувати учня на розвиток його позитивних якостей, відкрити й підтримати в ньому здібності, про які він, можливо, й сам не підозрює, то далі цей учень піде прямою дорогою. А сприяти розкриттю можна за допомогою різних форм роботи.

Важливо не допустити ситуації, коли добра ідея потрапляє в ненадійні руки. Наведу приклад з власного досвіду. Ідея залучення всіх учнів у боротьбу за право називатися кращим учнем, кращою навчальною групою була закладена в розроблені положення про конкурси «Учень року» та «Краща навчальна група року». Але вона не «прижилася» тільки через те, що ті, хто взявся втілювати її в життя, з самого початку знівелювали роль і значення учнівського самоврядування в організації конкурсів та визначенні результатів. Коли ж за цю справу взялися самі учні (самоврядування) під керівництвом  наставника, який зрозумів «добрий замисел», –  механізм відразу запрацював. Оскільки подібними конкурсами охоплені всі напрямки учнівської діяльності, то щоразу виявляються «герої» з отих умовних категорій («звичайні» і навіть «проблемні»).  З часом усе більше прихильників і помічників з’являється й серед дорослих, які  починають розуміти, що учнівське самоврядування – не засіб звільнення педагогів від педагогічних обов’язків і завантаження ними учнів. Це  спроба розширити діапазон діяльності дорослих і дітей – членів єдиного колективу, можливостей для їхньої співдружності, творчого пошуку й ініціативи, засіб навчитися жити й працювати за законами демократичного суспільства.

В колективі дорослих з’являється розуміння, що для стимулювання педагогічного керівництва учнівським самоврядуванням варто дотримуватися таких правил: не командувати, а співпрацювати з учнями, враховуючи їх природне прагнення до самостійності, незалежності, бажання проявляти ініціативу та самодіяльність; відповідно до рівня розвитку учнівського колективу поступово змінювати тактику управління, розвиваючи демократію, самоврядування, громадську думку і встановлюючи співробітництво з вихованцями; координувати виховні впливи колективу педагогів з колективами батьків та громадськості; формувати в колективі учнів здорову громадську думку з найважливіших питань життя колективу; дотримуватися контролю, самоконтролю, коректності; власним прикладом учити учнів терпляче ставитись до недоліків інших, прощати нерозумні дії, нанесені образи, якщо вони усвідомлені як помилкові;  підтримувати в колективі норми і стандарти, морально-ціннісні орієнтації, які сприяють формуванню позитивних якостей особистості учня; постійно турбуватися про зміну характеру і видів колективної діяльності, що дозволяє вводити учнів у нові стосунки.

Ще один приклад з власного досвіду. На початку створення в навчальному закладі учнівського самоврядування у формі республіки педагогам пропонувалося небайдужим педагогам  добровільно взяти на себе роль фасилітатора і вести той чи інший напрям учнівської діяльності. Проте тоді не так багато виявилося дорослих «добровольців». Для мене цікавим було започаткування друкованого органу учнівства. Так народилася учнівська газета. Як висловлювався відомий американський журналіст Девід Рендалл, немає журналістики елітної і провінційної, а є журналістика хороша й погана. Ми намагалися продемонструвати хорошу журналістику. А це – свобода висловлювання в рамках журналістської етики, це донесення до людей правди, примноження у світі добра, боротьба за справедливість, вплив на формування суспільної свідомості й громадської думки, що не всіма сприймається адекватно. Довелось пережити і невдоволення, і навіть конфлікти. Але з кожним випуском газети все розширялося коло наших друзів та прихильників, більш демократичними ставали стосунки в училищній родині.

Світ щодень оновлюється. Нові технології заполонили всі галузі та сфери життя. Але нічого хорошого не зроблять для світу роботи. Головною все ж завжди залишатиметься людина. А людина – це індивідуальність. Людина сама себе виховати повинна, що й робили учні, які брали участь у творенні часопису. Бо ж таки й справді тут не допоможуть і ті сто вихователів, приставлених до учня, якщо він сам того не захоче (за В. Сухомлинським).  Крім того, виховання – це не виправлення людини під «свій стандарт», а підтримка в ній тих кращих якостей, які в ній є.

Не скажу, що всі, хто долучається до творення газети, мають здібності журналіста. Але журналістика – унікальна справа, яка об’єднує різноманітні уміння. Сучасною американською психологією сформульовано таке правило: «Якщо ви робите дещо, а воно не спрацьовує – зробіть щось ІНШЕ. Якщо ви постійно робите щось інше – що-небудь спрацює!». Масово-інформаційна діяльність надає людині широкі можливості самореалізуватися, бо містить у собі елементи цілого ряду привабливих творчих професій, які самі по собі самодостатні. Хороший журналіст повинен мати навички психолога, бути гарним комунікатором. Не завадять йому й акторські здібності (десь зіграти непомітну третьорядну роль, а десь – головну). Він – і педагог, бо навчає людей жити, відкриває шлях до нових знань. Коли макетує газету чи готує радіо- або телепередачу, він – режисер. В нього має бути й письменницький хист (різниця лиш у тому, що письменник пише тоді, коли прийде натхнення, в умовах, коли ніхто й ніщо йому не заважає, а журналіст (або швидше – репортер) щодня в яких завгодно умовах і навіть – в екстремальних). Журналіст – це ще й дослідник, і детектив, і багато-багато інших здібностей можуть проявитися в журналістській діяльності.

Журналістика дає унікальні можливості для реалізації особистості. Перша редакторка учнівської газети (про яку веду мову) закінчила перший курс училища непомітною і не поміченою. З початку другого курсу вона раптом виявила бажання війти в актив учнівського самоврядування. Педагог-організатор не міг відразу зорієнтуватися, що запропонувати «цій дивній дівчині». З розмови з нею мені стало зрозумілим головне: ця дівчина має на все власну думку, яку викладає спокійно й виважено, а ще – дуже відповідальна. Їй було довірено стати редактором газети. Учениця з головою поринула в цікаву й нову для неї справу. Вона почала проявлятися «в комплексі». Це був саме той випадок, коли в «готового» Учня з’являється Вчитель». А вчити її було легко, бо вона мала величезне бажання пізнати всі секрети цієї неймовірної справи. Мені ж бачилося в цій дитині майбутнє журналістики, бо їй непогано вдавалися аналітичні матеріали, чого особливо бракує нинішній журналістиці.

Наш учнівський редактор налагодила контакти із ЗМІ області. Її обрали Головою учнівського самоврядування обласних ПТНЗ. Вона брала участь у форумі учнівських лідерів у Києві. Наша газета стала лауреатом ХІІІ національного конкурсу шкільних газет та газет ПТНЗ. Здобуваючи професію «Оператор КН. Секретар керівника», учениця-редакторка проходила практику в обласному тижневику уже як журналіст. Після закінчення навчання її запросили  (!) на роботу в тижневик… Хіба це не перемога?! І всього за два роки творення учнівської газети!

Були й інші приклади. Учениця, яка випробувала себе на дизайні обкладинок газети, вподобала цю справу. Після закінчення училища адміністрація запропонувала (!) їй посаду художника-оформлювача. Учень (третьокурсник), який здобував професію обліковця, виявив бажання спробувати свої сили в дизайні газети. Це йому вдалося. Більше того, редакція замовила йому створити сайт фотогазети – і він це зробив. Кількох дівчат зацікавили соціологічні дослідження, які проводила газета, і вони впевнені, що в майбутньому реалізуються саме в цій сфері. Газета відкрила багато літературних талантів. Учнівські поезії були вміщені в кількох випусках  незалежного літературно-мистецького альманаху «Litium».

Щоб з перших днів навчального року розкрити здібності першокурсників до тієї чи іншої справи, газета запропонувала проект «Анкета вступника «Будьмо знайомі!». Кожен вступник, подаючи документи до приймальної комісії», переглядав підшивку газети й заповнював запропоновану анкету. Відповіді на 10 питань анкети мали дати уявлення про особистість вступника, його багатогранні інтереси, здібності, можливості, побажання, уміння. На звороті аркуша вступник мав висловити свою думку з питання «Чи замислювався (-лась) ти над сенсом твого життя. Якщо так, то в чому він полягає? Чи, може, рано ще тобі над цим думати або й узагалі не варто?». Це останнє завдання стало своєрідним тестом як на виявлення журналістських здібностей, так і особистісних якостей. Результати анкетування неабияк допомагали  членам приймальної комісії під час співбесіди. Постійно зверталися до анкет у своїй роботі й педагоги, які працювали з першокурсниками.

Газета стала ініціатором не одного проекту. Дуже ефективним виявився проект «Клуби за інтересами». Оскільки її редакція розмістилася в бібліотеці училища, розташованій у приміщенні гуртожитку, то засновниками проекту стали: Газета, Бібліотека, Рада гуртожитку. Методикою клубної діяльності можуть оволодіти й практично застосовувати тільки люди творчі. А організаційне ядро цього проекту виявилось саме таким. Тому й ефект не забарився. Він став явним уже з перших засідань клубів. Відразу успішно запрацювали чотири клуби: дискусійний, рукоділля, цікавих зустрічей і літературно-музичний.

Учнівський часопис ще двічі ставав лауреатом національного конкурсу учнівських газет.

Залучення учнів, здавалось би, до «дорослих» проектів дає ще вагоміший результат. Це підтвердив і досвід створення на базі звичайної училищної бібліотеки інформаційного бібліотечного центру. Основна вага покладалася при цьому на учнів, які достатньо володіють комп’ютером, уміють працювати в мережі Інтернет. Сьогодення вимагає підвищення професійної компетентності педагогів,  бібліотечних працівників, методистів, керівників навчальних закладів, а також зміни пріоритетів у методичному та організаційному забезпеченні функціонування бібліотек, інтегрування їх у єдиний інформаційний простір. Як не дивно, але педагогам довелося багато в чому навчитися у своїх учнів. Започаткування проекту «Бібліотека як інформаційно-видавничий центр ПТНЗ» дозволив поступовими кроками змінити пріоритети, активно сприяти особистісно-професійному розвитку і саморозвитку як учня, так і педагога. Інформаційний центр покликаний інтенсифікувати  впровадження нових технологій у діяльність бібліотеки як основи для підвищення якості професійного навчання та компетентності як інженерно-педагогічних працівників, так і учнів, забезпечити активне самонавчання та формування навичок самовдосконалення, професійного становлення майбутніх висококваліфікованих робітників і спеціалістів, осучаснення форм методичної роботи відповідно до потреб сьогодення, перспективного розвитку навчального закладу. Без учнівської підтримки не можливо зробити навіть перших кроків. І саме завдяки тому, що бібліотечний центр став центром творчості, який об’єднав велике коло однодумців, даний проект отримав найміцнішу підтримку саме в учнівства і батьківської громадськості. Беручи участь у Всеукраїнському огляді-конкурсі «Роль бібліотеки професійно-технічного навчального закладу у формуванні професійної компетентності робітничих кадрів», проект завоював Дипломом І ступеня.

Отже, там, де є творчість, ентузіазм, де виховання і методичний підхід – нероздільні, де є партнерство педагогів та учнів, – там буде й успіх. Потрібно лише поставити мету – виховати Людину. При цьому не завадило би «переглянути» методику виховання. Надзвичайно мудрий педагог і журналіст Симон Соловейчик дуже справедливо зауважував: «Як правило, у працях про виховання бажані якості дитини розкладають по поличках: виховання колективізму, виховання патріотизму, виховання працелюбства – і так далі. На  кожне з такого роду «виховань»  написані дисертації. Між тим, у великих педагогів нічого подібного нема. Вони ставлять перед собою велику мету – і все решта приходить саме по собі».  А головне завдання педагогіки, вважає цей великий прихильник гуманізму в освіті, «привести до дітей талановитих людей – решта зробиться саме, адже що може бути педагогічнішим, ніж талант».  Дозволю собі завершити Соловейчикову фразу так: «…і творчість. Бо де творчість – там і успіх».

Тетяна Боднарук,

                                                   завідувач відділу інформаційно-видавничої діяльності НМЦ ПТО ПК у Хмельницькій області